Нижче наводимо розшифровку того, що розповів міський голова:
Про особисту мотивацію:
- Навіщо було
міняти хороше, щасливе і, в принципі , досить забезпечене життя в парламенті на
мерство?
- У 33 роки, коли вперше прийшов до парламенту, я щиро
вважав тоді, що країна є корупційною. Я, як бізнесмен, надзвичайно високий
відсоток від заробленого мусив спрямовувати на захист свого бізнесу і це мене
не влаштовувало.
Всі зусилля, як молода людина, надзвичайно щиро, з вірою, що
це треба робити і правильно робити. Я разом з такими як я з десятками тисяч
людей, мільйонами людей, (я кажу разом, не особисто я) привів до влади такого
собі Президента як Ющенко. В нього абсолютно відсутнє відчуття команди,
командної роботи – це нарцис. За таких обставин була втрачена абсолютно вся
команда, яка поряд знаходилася.
В 2012 році я повернувся до парламенту тому, що я бачив, що
по-перше, що в тому окрузі, в якому я знаходився, практично не знали народного
депутата – як його прізвище, хто відповідальний за цей округ, чим займається
народний депутат. Життя іде. Мені сьогодні 48 років, я народився, отримав
освіту на цій землі. Для мене надзвичайно є важливо віддячити цій землі.
Мені байдуже, як це звучить.
Про нелюбов до
тендерів:
Є купа стримуючих факторів, як то процедури, як керівнику
мені абсолютно не потрібні. Всі процедури є повною нісенітницею.
В моєму розумінні, для мене, як керівника: я в стані і в
змозі дотримуючись будь-яких факторів прозорості звітувати перед громадою, чому
я прийняв таке, а не інше рішення, за 15 хвилин. За 15 хвилин я в змозі
публічно в присутності телекамер прийняти рішення про закупівлю тролейбусів. Що
для цього потрібно? Запросити 5 виробників тролейбусів. Кращим виробником є
«Бєлкомунмаш» і це, вибачаюсь, факт. Кращим в Україні виробником є «Богдан»
луцький. Є політичний фактор: власне виробництво і власні податки
(Чернігівський автозавод – ред.).
Ціна питання якості і рівня цих податків. Це не таке
райдужне питання, тому що за моєю інформацією в ціні тролейбуса 2% заробітних
плат і в цих тільки 2%–18% є місцевий податок по ПДФО. При ціні тролейбуса в 4
мільйони гривень за таких умов місцевий бюджет отримує 36 тисяч гривень.
Я за те, щоб абсолютно прозоро зібрати за 15 хвилин
представників «Белкомунмаша», чернігівського зводу «Еталон» і тих, хто захоче.
Ми би влаштували ті самі торги. Вони, ці торги, в залежності від комплектації (є
кондиціонер чи немає) ця ціна буде коливатися навколо 156-155 тисяч доларів.
Мені не потрібно 8 місяців для того, щоб визначити переможця із 5 виробників.
Про епопею з садочком
на Масанах:
На сьогодні ситуація з будівництва дитячого садочку на
Масанах – це тупість цієї системи. Є об’єкт, у фізичному виразі – це три
поверхи: 2 над землею, і є поверх технічний, так званий нульовий цикл.
Якесь собі підприємство, склавши кошторис цих 3 поверхів як
об’єкту, воно закладає ціну абсолютно нормальну, навіть завищену, в рамках
можливості на нульовий цикл і в 2 рази занижену ціну на 1 і 2 поверх.
Відповідно, якщо ми умовно беремо – ціна нульового циклу
одиниця якась, навколо цієї ціни будь-яка поважаюча себе організація буде
танцювати. Не буде ніякого чуда. Тому що є державні будівельні норми, є
розцінки, є заробітні плати мінімальні, які закладаються. Є ціна певного обсягу
робіт, вона може коливатися +/– 5-10%.
Якщо підприємство не добропорядне - закладає півтори ціни на
нульовий цикл і по півціни на решту.
Він абсолютно справедливо з арифметичної точки зору
перемагає в торгах, тому що ніхто з поважаючих себе організацій не полізе в
збитки і не буде торгуватися. Більше того, в цих торгах в нас є ризики того, що
у нас поважні фірми взагалі не беруть участь, тому що історія з демпінгом, вона
є зрозумілою для них і оці не добропорядні фірми з нульовим циклом за півтори
ціни – це і є їхня мета.
Садок повинен був коштувати 45 мільйонів гривень. Перемогла
фірма з ціною 31. Це ж нормально, це ж дешевше, справедливо. Далі ця фірма
заявляє, що ми не можемо збудувати, ви ж розумієте ми не можемо за 31
збудувати. Або підвищуйте ціну, або ми посудимося з вами пару років. Або ви нас
відпустіть з нульового циклу. Це є предмет дослідження не лише правоохоронців,
а й Верховної Ради.
Про будівельників, з
якими готовий співпрацювати:
Я розумію сьогодні приблизно або на 80%, умовно кажучи, мені
відомі всі потенційно спроможні будівельні організації міста Чернігова. В першу
чергу, які зацікавлені зробити роботу.
Поважні будівельні компанії – це компанії з історією.
Наприклад, у Чернігові це компанія Пузана («Житлокомунсервіс») і
«Основабуд-7» Тарасасовців і «Укрсівербуд» Віктора Вереші і компанія
«Укртрансбуд», «МЖК-сервіс» Ігоря Желдака.
Про громадських
діячів:
Кожного дня хтось заходить, хто називає себе громадським
діячем, це доволі цікава історія.
Очевидно, не треба мати освіти, проходити вибори. Можна
навісити на себе бейджик «громадського діяча», створити ініціативну групу з 5
або 50 чоловік і приходити та розказувати, що робити. Це гіпертрофована
ситуація і я маю дуже серйозні підозри, що ці громадські діячі не репрезентують
громадськість.
Про «ШБУ» – 14 і свій
зв’язок із ним:
Це нісенітниця, бо є відкриті реєстри і є електронне
декларування. Просто є дуже багато людей, з якими я колись працював.
Базовою є відстань асфальтобетонного заводу, для того, щоб
ми не возили асфальт за 140 кілометрів. Тому у підрядників повинна бути
прив’язка до місця виконання робіт. Серед таких підрядних організацій в області
є 4 такі організації. Це ШБУ-14, Менське ШРБУ-82, це ніжинське підприємство. Решта – це заробітчани, яких на дороги загального
значення доки я мер, я допускати не буду.
Те, що стосується міждворових проїздів – то ніхто не скаже,
що тут є мої підприємства.
Про закиди, що
гранітні бордюри «зникають»:
Ну це взагалі дитячий садок. Гранітний бордюр – він вічний,
веде себе стабільно в агресивному середовищі при солі.
Максимальний термін життя дороги – 15 років. Але, за
твердженнями фахівців, у нас дуже невигідні грунти. Верхній шар є рухомим. Тому
для того, щоб у нас була вічною дорога, під нею повинен бути бетон. Так
робиться в Німеччині.
Тому бетонні бордюри як розхідний матеріал, вони 10 років
стоять. Але їх перевага в тому, що вони однакові. Надзвичайно важко виставити
гранітні бордюри, особливо якщо вони різної форми і вистоти.
Це розхідний матеріал, нема чого їх жаліти, до того ж, всі
гранітні бордюри ми лишили на місці. Моя позиція така: раз на 10 років треба
ставити бетонні бордюри і це забезпечить більш естетичний вигляд.
Це перша частина інтерв’ю. Друга, де міський голова розповість про фонтани, пляж та ринок «Шанхай», теж буде опублікована на сайті Чернігівської міської ради.
Прес-служба Чернігівської міської ради
